. Ибо я знаю, в Кого уверовал, и уверен, что Он силен сохранить залог мой на оный день.
Улыбаясь стою, хотя хмурится небо и хлещет дощь
Я нашёл навсегда, не смогу потерять !
Я от счастья пою, Ты меня нежно любишь и в небе ждёшь
Хоть за что никогда, не сумею понять
Закрываю глаза, словно в детстве под сказку отца
Помню он досказать, мне не мог никогда до конца
Сладко я засыпал и не слышал счастливый конец
Мне его досказал, мой Небесный Отец
К Иисусу прильну, как дитя к материнской груди
Не стыдясь наготы своей грешной души
В ласках тихо стону, я проснулся кошмар позади
В книги жизни листы навсегда запиши !
Закрываю глаза, словно в детстве под сказку отца
Помню он досказать, мне не мог никогда до конца
Сладко я засыпал и не слышал счастливый конец
Мне его досказал, мой Небесный Отец
И пускай не вода. Слёзы скорби омоют на сердце кровь
Только чётче проступит Святая печать
Верю всё навсегда, на кресте совершила Христа любовь
Не боюсь теперь жить ! Не боюсь умирать !
Закрываю глаза, словно в детстве под сказку отца
Помню он досказать, мне не мог никогда до конца
Сладко я засыпал и не слышал счастливый конец
Мне его досказал, мой Небесный Отец
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 1838 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
